Т.Г.Шевченко "Причина"

                        

 "ПРИЧИННА"

Реве та стогне Дніпр широкий, 
Сердитий вітер завива, 
Додолу верби гне високі, 
Горами хвилю підійма.
І блідий місяць на ту пору 
Із хмари де-де виглядав, 
Неначе човен в синім морі, 
То виринав, то потопав. 
Ще треті півні не співали, 
Ніхто нігде не гомонів, 
Сичі в гаю перекликались, 
Та ясен раз у раз скрипів.

В таку добу під горою,
Біля того гаю,
Що чорніє над водою,
Щось біле блукає.
Може, вийшла русалонька
Матері шукати,
А може, жде козаченька,
Щоб залоскотати.
Не русалонька блукає:
То дівчина ходить,
Й сама не зна (бо причинна),
Що такеє робить.
Так ворожка поробила,
Щоб менше скучала,
Щоб, бач, ходя опівночі,
Спала й виглядала
Козаченька молодого,
Що торік покинув.
Обіщався вернутися,
Та, мабуть, і згинув!
Не китайкою покрились
Козацькії очі,
Не вимили біле личко
Слізоньки дівочі:
Орел вийняв карі очі
На чужому полі,
Біле тіло вовки з'їли,-
Така його доля.
Дарма щоніч дівчинонька
Його виглядає.
Не вернеться чорнобривий
Та й не привітає,
Не розплете довгу косу,
Хустку не зав'яже,
Не на ліжко - в домовину
Сиротою ляже!
Така її доля... О боже мій милий! 
За що ж ти караєш її, молоду? 
За те, що так щиро вона полюбила 
Козацькії очі?.. Прости сироту! 
Кого ж їй любити? ні батька, ні неньки:
Одна, як та пташка в далекім краю. 
Пошли ж ти їй долю,- вона молоденька;
Бо люде чужії її засміють. 
Чи винна ж голубка, що голуба любить? 
Чи винен той голуб, що сокіл убив? 
Сумує, воркує, білим світом нудить, 
Літає, шукає, дума - заблудив. 
Щаслива голубка: високо літає, 
Полине до бога - милого питать. 
Кого ж сиротина, кого запитає, 
І хто їй розкаже, і хто теє знає, 
Де милий ночує: чи в темному гаю, 
Чи в бистрім Дунаю коня напова, 
Чи, може, з другою, другую кохає, 
Її, чорнобриву, уже забува? 
Якби-то далися орлинії крила, 
За синім би морем милого знайшла;
Живого б любила, другу б задушила, 
А до неживого у яму б лягла. 
Не так серце любить, щоб з ким поділиться, 
Не так воно хоче, як бог нам дає:
Воно жить не хоче, не хоче журиться. 
«Журись»,- каже думка, жалю завдає. 
О боже мій милий! така твоя воля, 
Таке її щастя, така її доля!