"Причина"

Loading...

середа, 13 квітня 2011 р.

Т.Г.Шевченко "Причина"

                        

 "ПРИЧИННА"

Реве та стогне Дніпр широкий, 
Сердитий вітер завива, 
Додолу верби гне високі, 
Горами хвилю підійма.
І блідий місяць на ту пору 
Із хмари де-де виглядав, 
Неначе човен в синім морі, 
То виринав, то потопав. 
Ще треті півні не співали, 
Ніхто нігде не гомонів, 
Сичі в гаю перекликались, 
Та ясен раз у раз скрипів.
В таку добу під горою,
Біля того гаю,
Що чорніє над водою,
Щось біле блукає.
Може, вийшла русалонька
Матері шукати,
А може, жде козаченька,
Щоб залоскотати.
Не русалонька блукає:
То дівчина ходить,
Й сама не зна (бо причинна),
Що такеє робить.
Так ворожка поробила,
Щоб менше скучала,
Щоб, бач, ходя опівночі,
Спала й виглядала
Козаченька молодого,
Що торік покинув.
Обіщався вернутися,
Та, мабуть, і згинув!
Не китайкою покрились
Козацькії очі,
Не вимили біле личко
Слізоньки дівочі:
Орел вийняв карі очі
На чужому полі,
Біле тіло вовки з'їли,-
Така його доля.
Дарма щоніч дівчинонька
Його виглядає.
Не вернеться чорнобривий
Та й не привітає,
Не розплете довгу косу,
Хустку не зав'яже,
Не на ліжко - в домовину
Сиротою ляже!
Така її доля... О боже мій милий! 
За що ж ти караєш її, молоду? 
За те, що так щиро вона полюбила 
Козацькії очі?.. Прости сироту! 
Кого ж їй любити? ні батька, ні неньки:
Одна, як та пташка в далекім краю. 
Пошли ж ти їй долю,- вона молоденька;
Бо люде чужії її засміють. 
Чи винна ж голубка, що голуба любить? 
Чи винен той голуб, що сокіл убив? 
Сумує, воркує, білим світом нудить, 
Літає, шукає, дума - заблудив. 
Щаслива голубка: високо літає, 
Полине до бога - милого питать. 
Кого ж сиротина, кого запитає, 
І хто їй розкаже, і хто теє знає, 
Де милий ночує: чи в темному гаю, 
Чи в бистрім Дунаю коня напова, 
Чи, може, з другою, другую кохає, 
Її, чорнобриву, уже забува? 
Якби-то далися орлинії крила, 
За синім би морем милого знайшла;
Живого б любила, другу б задушила, 
А до неживого у яму б лягла. 
Не так серце любить, щоб з ким поділиться, 
Не так воно хоче, як бог нам дає:
Воно жить не хоче, не хоче журиться. 
«Журись»,- каже думка, жалю завдає. 
О боже мій милий! така твоя воля, 
Таке її щастя, така її доля!

Т.Г.Шевченко"Гайдамаки"

                      

                          "ГАЙДАМАКИ" 

Все йде, все минає — і краю немає.
Куди ж воно ділось? відкіля взялось?
І дурень, і мудрий нічого не знає.
Живе... умирає... одно зацвіло,
А друге зав'яло, навіки зав'яло...
І листя пожовкле вітри рознесли.
А сонечко встане, як перше вставало,
І зорі червоні, як перше плили,
Попливуть і потім, і ти, білолиций,
По синьому небу вийдеш погулять,
Вийдеш подивиться в жолобок, криницю
І в море безкрає, і будеш сіять,
Як над Вавілоном 2, над його садами
І над тим, що буде з нашими синами.
Ти вічний без краю!.. люблю розмовлять,
Як з братом, з сестрою, розмовлять з тобою,
Співать тобі думу, що ти ж нашептав. 
Порай мені ще раз, де дітись з журбою?
Я не одинокий, я не сирота,—
Єсть у мене діти, та де їх подіти?
Заховать з собою? — гріх, душа жива! 
А може, їй легше буде на тім світі,
Як хто прочитає ті сльози-слова,
Що так вона щиро колись виливала,
Що так вона нишком над ними ридала.
Ні, не заховаю, бо душа жива.
Як небо блакитне — нема йому краю,
Так душі почину і краю немає.
А де вона буде? химерні слова!
Згадай же хто-небудь її на сім світі,— 
Безславному тяжко сей світ покидать.
Згадайте, дівчата,— вам треба згадать!
Вона вас любила, рожевії квіти,
І про вашу долю любила співать. 
Поки сонце встане, спочивайте, діти,
А я поміркую, ватажка де взять.

Т.Г.Шевченко "Катерина"





                                                           "Катерина"

У 1860 р. поему з відмінностями в окремих рядках надруковано у новому виданні «Кобзаря». Пропущено ті самі рядки, що і в «Кобзарі» 1840. На прохання Шевченка в друкарні П. О. Куліша було виготовлено аркуші-вставки з пропущеними у поемі рядками 97 — 98, 460 — 467, 533 — 554 для наклеювання на місці цензурних купюр у примірниках «Кобзаря» 1860. Про це згадував Ф. І. Дейкун-Мовчаненко. Нині відомий примірник «Кобзаря» 1860 з такими наклейками, що належав Ф. І. Дейкуну-Мовчаненку, зберігається в ІЛ, ф. 1, № 534 (текст рядків 460 — 467, 533 — 554 вперше опубліковано Ф. Камінським разом із записаними ним спогадами Ф. І. Дейкуна-Мовчаненка; див.: Каминский Ф. Еще щепотка на могилу Шевченка // Киевская старина. — 1885. — № 3. — С. 519 — 522). Остаточну стадію роботи над текстом поеми відбито у примірнику «Кобзаря» 1860 (ІЛ, ф. 1, № 70, с. 63 — 94). У ньому Шевченко заповнив цензурну купюру в рядках 97 — 98 та зробив ряд виправлень. Виправлення охоплюють перші сто рядків твору (виняток — рядок 265).
Кілька різночитань є в дописках невідомою рукою пропущених місць у примірнику «Кобзаря» 1860 з дарчим написом Ф. М. Лазаревському (ІЛ, ф. 1, № 519, с. 84, 87). Різночитання в рядку 547 «В яру гребелька, верби вряд» збігається з різночитанням відповідного рядка у рукописно/614/му «Кобзарі» 1861, що належав І. П. Левченку. Список твору в останньому джерелі дає контамінований текст — у ньому поєднано варіанти всіх прижиттєвих публікацій поеми, наявні в цих публікаціях пропуски рядків заповнено.
За текстом «Кобзаря» 1860 поему видано в серії «Сільська бібліотека»: Катерина. Поема Тараса Шевченка. — СПб., 1860 (цензурний дозвіл 24 травня, дозвіл цензора В. М. Бекетова на випуск у світ 24 травня 1860 р.; див.: Бородін В. С. Т. Г. Шевченко і царська цензура. — С. 146, 147, 148, 151).
У 1842 р., під час навчання в Академії мистецтв, Шевченко відтворив образ героїні поеми у картині «Катерина» (олія). Про поему «Катерина» він пізніше згадував у поемі «Мар’яна-черниця», у вірші «Три літа», в повісті «Близнецы», цитував рядки з цього твору в повістях «Наймичка» і «Музыкант», у листі з Петербурга від 15 листопада 1839 р. до М. Г. Шевченка. Про «Катерину» Шевченко писав у листі до Бр. Залеського від 9 жовтня 1854 р. з Новопетровського укріплення в зв’язку з наміром Е. Желіговського перекласти поему польською мовою.

Т.Г.Шевченко "Доля"

 

 

 

 

                                                   "ДОЛЯ"


Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
— Учися, серденько, колись
З нас будуть люде, — ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава — заповідь моя.



                                                                         ДОЛЯ
Джерела тексту:
чистовий автограф у щоденнику Шевченка — запис від 9 лютого 1858 р. (ІЛ, ф. 1, № 104);
чистовий автограф у листі до М. С. Щепкіна від 10 лютого 1858 р. (ІЛ, ф. 1, № 8);
чистовий автограф у листі до М. М. Лазаревського від 22 лютого 1858 р. (ІЛ, ф. 1, № 164);
чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 227).
Подається за «Більшою книжкою».
Дата у «Більшій книжці» до циклу «Доля», «Муза», «Слава»: «1858. Нижній Новгород».
Датується за часом запису твору до щоденника Шевченка: 9 лютого 1858 р., Нижній Новгород.
Найраніший відомий текст — автограф у щоденнику Шевченка, куди його переписано з автографа, що не зберігся. 10 лютого 1858 р. поет переписав цей текст у листі М. С. Щепкіну, 22 лютого 1858 р. — у листі М. М. Лазаревському.
У 1858 р., не раніше 18 березня й не пізніше 22 листопада, Шевченко переписав твір, виправивши рядок 16, до «Більшої книжки», текст якої остаточний. З «Більшої книжки» зробив список П. О. Куліш (ІЛ, ф. 1, № 87). /699/
Вперше надруковано в альманасі «Хата» (СПб., 1860. — С. 89), за «Більшою книжкою» без останніх чотирьох рядків. Повний текст вперше надруковано у збірці: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 618, за текстом щоденника.
За текстом альманаху «Хата» зроблено рукописні списки у збірках: «Сочинения Т. Г. Шевченка», 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 397); «Кобзарь», 1863 — 1867, Катеринослав (ІЛ, ф. 1, № 811, арк. 77 звор.).
У 1862 р. в журналі «Основа» опубліковано текст щоденника поета із автографом твору (№ 5. — С. 23); за цією публікацією виконано рукописні копії у збірках: «Кобзарь Тараса Шевченка» Д. Демченка (К., 1865), де переписано лише останні чотири рядки вірша (ІЛ, ф. 1, № 81, с. 153); у збірці невідомою рукою без назви й дати — ймовірно, другої половини XIX ст. (ІР НБУВ, І, № 7445); у збірці невідомою рукою без назви й дати (НМТШ, А-546). «Кобзар» 1866 року (невідомою рукою) містить два списки твору — за текстом щоденника і за текстом альманаху «Хата» (ІЛ, ф. 1, № 842, с. 206, 245).
Вірш «Доля» і два наступних — «Муза» й «Слава» — складають єдиний цикл, триптих. Тексти цих поезій записано в щоденнику під порядковою нумерацією — І, II, III. Зміст триптиха — поетичне осмислення пройденого шляху, свого призначення як митця, мети життя.


Життєвий шлях Т.Г.Шевченка

                                                                   Біографія
Народився в сім'ї селянина-кріпака в с. Моринцях на Черкащині. Рано лишився сиротою. Грамоти навчився у дяка. У 14 років узятий "козачком" до двору поміщика П. Енгельгардта, з яким переїхав до Вільна, а потім до Петербурга. В 1832 р. відданий у науку до художника В. Ширяєва.
   У 1838 клопотами К. Брюллова, В. Жуковського, О. Венеціанова, М. Вієльгорського, Є. Гребінки, І. Сошенка та інших Тараса Шевченка було викуплено з кріпацтва. Цього ж року його прийнято до Академії мистецтв, яку закінчив у 1844 р.. У 1843 і 1845 роках відвідав Україну, працював художником у київській Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів. У лютому 1847 р. затверджений на посаді вчителя малювання в Київському університеті.
   24 березня 1847 р. за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві та за антисамодержавні поезії заарештований і засланий солдатом до Орської фортеці Оренбурзького окремого корпусу з царською резолюцією про заборону писати й малювати. На засланні Тараса Шевченка як художника включили до складу експедиції, завданням якої було дослідження Аральського моря.
   У 1857 р. завдяки клопотанням друзів Тараса Шевченка звільнили з заслання. У 1858 р. він прибув до Москви, потім до Петербурга. У 1859 р. приїхав в Україну, де перебував під наглядом поліції. Постійно проживати на батьківщині йому заборонили і зобов'язали виїхати до столиці. Тяжке десятирічне заслання, хвороби спричинилися до передчасної смерті поета. Поховали його спочатку на Смоленському кладовищі Петербурга, а в травні 1861 р. прах перевезли на Чернечу (тепер Тарасову) гору поблизу Канева.
   Тарас Шевченко почав писати вірші у другій половині 30-х років. У 1840 р. у Петербурзі вийшла перша збірка його поезій "Кобзар", у 1845 р. — героїчно-романтична поема "Гайдамаки". В 1843—1845 роках написав цикл поезій "Три літа" (центральним твором якого є "Сон"), поему "Кавказ", послання "І мертвим і живим...", поезії "Чигирине, Чигирине", "Великий льох", "Стоїть в селі Суботові" та ін., в яких гостро виступив проти соціально-національного гноблення українського народу. В ув'язненні писав вірші, які згодом об'єднав у цикл "В казематі". У 1854—1858 роках написав російською мовою повісті "Музикант", "Художник", "Нещасний", "Капітанша", "Близнята". Останніми прозовими творами Тараса Шевченка є повість "Прогулянка з задоволенням і не без моралі" (1856—1858) та щоденникові записи "Журнал". В Україні у 1859 р. написав низку високих зразків інтимної та пейзажної лірики. Кілька його творів цього періоду опубліковано в журналі "Основа" та альманасі "Хата".
   Тарас Шевченко був одним з найвидатніших майстрів українського образотворчого мистецтва. Він працював у галузях станкового живопису, графіки, монументально-декоративного розпису та скульптури, досконало володів технікою акварелі, олії, офорту, малюнка олівцем і пером. Він є автором понад тисячі мистецьких творів (не збереглося більше 160). У 1859—1860 роках виконав офорти з творів зарубіжних та російських художників, за які отримав звання академіка гравірування.
   Ім'я Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлено пам'ятники, його твори перекладені майже на всі мови світу, його ім'ям в Україні названо навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста. Національна опера України, Київський національний університет, центральний бульвар міста Києва носять ім'я видатного сина українського народу — Тараса Шевченка.